Доповідь на тему: Природа художнього таланту Однією з найважливіших особливостей мистецтва є його здатність силою слова, кольору, звуку увічнити пристрасть думок і почуттів. Жодна сфера людської діяльності не має такої глибини емоційного впливу на людей, як мистецтво. І за кожним визначним твором, що хвилює нас, постає яскрава та самобутня особа митця, розумом, почуттям, волею якого створено все те істинно прекрасне, над чим безсилий час. Надзвичайно складний процес творчості вимагає від митця не тільки щирості, самовідданості, певної віддачі думок, почуттів, а й цілого життя. Проблема художнього таланту пов'язана з питанням про природну обдарованість людини. Більше того, талант є безпосереднім результатом наявності певних нахилів до художньої діяльності. У 40-х роках російський психолог Б. М. Теплов запропонував тезу: «Здібності – це задаток у розвитку». Однак пізніше він відмовився від неї і дійшов висновку, що «природженими можуть бути лише анатомофізіологічні особливості, тобто задатки». Щодо здібностей, то вони не містять елементів природженості, а є завжди результатом розвитку. Досить поширеною є концепція сучасного російського психолога К. К. Платонова, який вважає, що формулювання Б. М. Теплова «здібності – це задаток у розвитку» потребує не відмови від нього, а уточнення: під задатками треба розуміти природжені, але не обов'язково спадкові передумови подальшого розвитку. У своїх дослідженнях «Проблеми здібностей» та «Про систему психології», спираючись на досягнення психології, фізіології і філософії, Платонов переконливо доводить, що, «чим складніша структура конкретної здібності, тим більше в неї набутого, умовно-рефлекторного». Проте значну роль відіграє і природжений чинник. На нашу думку, визнаючи існування природжених задатків, не слід переоцінювати їхню роль. Між задатками та виявленням ху- 125 дожніх здібностей лежить тривалий шлях розвитку людини. Природжений чинник ніколи не визначав таланту повністю. Водночас безперечним є й те, що за певних умов він може стати чудовою основою для швидкого розвитку та удосконалення таланту. Наголошуючи на ролі та значенні природженого чинника, ми розуміємо, що далеко не кожна людина, яка має певний природний хист, обов'язково має присвятити життя мистецтву. Проте навряд чи людина, позбавлена природного нахилу до художньої творчості, може піднятися до рівня талановитого професійного митця. Проблема існування та ролі природженого чинника потребує уваги та певного теоретичного осмислення хоча б тому, що з нею пов'язана практика поступового виховання, формування художніх здібностей, художнього таланту. Глибоке і всебічне пізнання законів творчості слід розпочинати з вивчення розумового розвитку дитини, причин і можливостей становлення художніх здібностей. Історії мистецтва відомо чимало прикладів, коли нахил до художньої діяльності виявлявся у дітей у перші ж роки життя. Так, Моцарт у віці чотирьох-п'яти років почав виконувати і створювати перші музичні твори. Збереглася цікава розповідь сучасника Моцарта, музиканта Андреаса Шахтнера про унікальні здібності Моцарта-дитини. Шахтнер був свідком того, як чотирирічний Вольфганг запропонував батькові подивитися написаний ним концерт для клавіру. «Спочатку ми почали сміятися над цією нісенітницею, – згадував Шахтнер, – але потім батько почав уважно розглядати головне – ноти, композицію. Він довго стояв вражений, дивлячись на аркуш паперу. Нарешті дві сльози, сльози захоплення й радості, покотилися з його очей». Батько Моцарта і Шахтнер – обидва професійні музиканти – були вражені складністю запропонованої дитиною мелодії, її внутрішньою логікою, стрункістю. Навіть припускаючи можливість деяких перебільшень у цих спогадах, варто визнати, що саме надзвичайно високий ступінь розвитку музичних здібностей у Моцарта-дитини зумовив своєрідність творчого процесу дорослого Моцарта-композитора. Від перших дитячих спроб через усе творче життя Моцарта складалася неповторна специфіка відображення емоційних переживань життя в...